Розглянемо такі чинники на прикладі одного із найбільших банків України.

18.09.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до неплатоспроможних та запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію. Для кожного зрозуміло, що шанс на відновлення платоспроможності банку після введення тимчасової адміністрації практично дорівнюють нулю, а тому прогнозованою є ситуація, що в подальшому почнеться ліквідаційна процедура цього банку, і вкладники (тобто громадяни нашої країни) можуть сподіватись на повернення коштів лише в сумі 200 000,00 грн., а можливість повернути кошти, що перевищують наведену суму, мізерна.

Звісно можна звинувачувати державу у тому, що один із найбільших банків в нашій країні зазнав краху, однак необхідно зазначити, що з боку державних органів вживались заходи для недопущення такої ситуації.

Так, постановою Правління Національного банку України №101/БТ від 12.02.2015 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надано стабілізаційний кредит для забезпечення своєчасного виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками – фізичними особами на суму 700 мільйонів гривень терміном на 2 роки.

Тобто, ще сім місяців назад держава вжила заходів, щоб врятувати цей банк, однак навіть 700 млн. грн. не допомогли. Чому – надзвичайні економічні умови чи не професійність керівництва банку? Можливо є інші причини?

За підтвердженою інформацією з надійних джерел нам стало відомо, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладав з Юридичною компанією FCLEX угоди про надання юридичних послуг в тому числі з представництва у судах. Гонорари за такі послуги не вкладаються в рамки розумних та є безпрецедентно високими порівняно із вартістю таких послуг навіть у найкращих та найвідоміших юридичних компаній України, що явно свідчить про виведення коштів з банку. За що ж ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за складної економічної ситуації платив такі кошти юридичній компанії?

Ознайомившись з судовою практикою, цілком обґрунтованим є висновок, що в дані суми були включені кошти на «подяку» суддям за досить спірні рішення.

Зокрема, у справі №910/2034/15-г за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення 170 697 523,00 грн. розглядався спір, суть якого полягала у тому, що аеропорт «Бориспіль» уклав із наведеним банком договір на розрахунково-касове обслуговування (банківського рахунку), відповідно до якого Банк взяв на себе зобов’язання з здійснювати розрахунково-касові операцій та виконувати платіжні доручення ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», надані в тому числі дистанційним шляхом (через мережу Інтернет). Однак, не зважаючи на наявність у клієнта на рахунку коштів у розмірі 161 799 603,14 грн. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не пояснюючи причин не виконав наданого дистанційним шляхом платіжного доручення по перерахунку коштів у розмірі 161 798 600,00 грн. на рахунок іншого банку, тому ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернувся повторно до банку вже надаючи такі доручення у паперовому вигляді, які також банком не були виконані. Наведена ситуація виникла ще на початку року (до отримання рефінансування з Національного банку України).

Під час розгляду даної справи місцевим господарським судом було відмовлено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у проведенні експертизи платіжного доручення, яке надане через мережу Інтернет, оскільки у справі наявні платіжні доручення у паперовому вигляді на перерахунок даних коштів, відтак факт не виконання банком своїх зобов’язань з перерахунку даних коштів не буде спростованим навіть за умови, якщо експертиза встановить підроблення або відсутність у природі наданого через мережу Інтернет платіжного доручення, а от розгляд справи буде затягнуто на невизначений строк.

Тому 01.04.2015 господарський суд міста Києва виносить рішення, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015, яким задовольняє позовні вимоги та стягує з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» кошти у розмірі 161 798 600,00 грн., а також пеню у розмірі 8 898 923,00 грн.

Проте, Вищий господарський суд України своєю постановою від 25.08.2015 у справі №910/2034/15-г скасовує вказані судові рішення, посилаючись як на підставу для їх скасування на відмову місцевого господарського суду у проведенні експертизи та жодним словом не обмовляється про наявність в матеріалах справи паперових платіжних доручень.

Іншим прикладом слугує постанова Вищого господарського суду України від 04.08.2015 у справі №910/216/15-г, якою скасовано рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015, з мотиву того, що судами не досліджено чи є невиконання Банком заявок Публічного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на купівлю 2221894,77 доларів США, та 96927,58 Євро для перерахунку контрагентам МАУ істотним порушенням умов договору на розрахунково-касове обслуговування. http://fclex.com/Ru/news/fclex-vidstoyali-interesi-banku-finansi-ta-kredit-u-spori-z-mau

При цьому, суть даного спору зводилась до того, що у зв’язку з невиконанням Банком його основного обов’язку за договором на розрахунково-касове обслуговування (купівлі іноземної валюти та перерахунку даних коштів контрагентам МАУ), клієнт просив розірвати даний договір та стягнути залишок його коштів на рахунках у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Варто зазначити, що за договором на розрахунково-касове обслуговування (банківського рахунку) клієнт в будь-який момент вправі його розірвати незалежно від причин, які зумовили таке його рішення. Однак, Вищий господарський суд України вказав, що невиконання платіжних доручень не є переконливим доказом істотного порушення договору.

Більше того, 28.04.2015 Київським окружним адміністративним судом винесено безпрецедентну ухвалу суду у справі №810/1455/15, якою фактично заборонено органам виконавчої служби, Національному банку України іншим банкам – кредиторам ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вчиняти будь які дії спрямовані та арешт чи списання коштів з  рахунку останнього. Тобто, фактично місцевим адміністративним судом заборонено виконання судових рішень, які прийняті в інших справах, в тому числі з стягнення коштів, які були вкладені у банк громадянами (незважаючи на те, що даний банк близько двох місяців до того отримав рефінансування на суму 700 млн. грн. та був цілком ліквідним).

Нажаль, наведений перелік судових рішень не є вичерпним, однак правовий нігілізм, яким вони пронизані прямо вказує на «зацікавленість» суддів, що їх приймали, у винесенні саме таких рішень.

Ось таким чином шляхом укладення сумнівних договорів, в тому числі про надання юридичних послуг за надзвичайно високими цінами, виводились кошти з одного з найбільших банків України, що зумовило його банкрутство, а тому посилання на скрутне економічне становище в нашій державі, що призвело до неплатоспроможності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», є як мінімум неправдивим.

Безумовно наразі ніщо не заважає уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнати нікчемними ці договори, повернути кошти до Банку та спрямувати їх на виплати кредиторам, а органам прокуратури дослідити наявність причинно-наслідкового зв’язку між укладенням наведених договорів та неплатоспроможністю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також між надвисокими гонорарами за юридичні послуги та винесеними судовими рішеннями (зокрема, вказаними у даній статті), оскільки навіть людині з базовими знаннями логіки зрозуміло, що він наявний.

ЛЮСТРАТОР