Як українцям відчувати себе українцями в Росії

У всіх світах, куди потрапляли українці, започатковували українську церкву, адже українські церкви є важливим центром національного життя української діаспори. На жаль, цього не можна сказати про Росію.


У 90-х роках при відносній демократії українські організації Росії намагалися зареєструвати парафії Київського патріархату, греко-католицької церкви.


Якось на зустрічі префекта Центрального округу Георгія Полтавченка з представниками національних діаспор я виступив на тему свободи для українських церков в Росії. Змістовної відповіді не отримав.


Потім в коридорі один з помічників префекта у приватній бесіді висловив позицію влади, як одрубав: "греко-католиков регистрировать не будем", щодо київського патріархату взагалі мови немає, і заразом облив брудом предстоятеля Свято-Троїцької церкви Адріана.


Немає тут української національної церкви, і всі спроби виправити становище наштовхуються на жорсткий спротив російської влади.



Про долю Свято-Троїцької церкви в підмосковному місті Ногінську, яка належить до Богородської єпархії Православної церкви України, написано чимало. Над церквою вже три роки тяжіє рішення Ногінського суду про знесення будинку. Влада закидає, що церква збудована неправильно, не в належному місці, з порушенням прав громадян і містобудівних правил.


7 січня на свято Різдва Христового "Українці Москви" (українська громадська організація у Москві) відвідали Свято-Троїцьку церкву у Ногінську (Православна церква України) (на фото)
Всі фото надані автором


Митрополит Адріан пояснює: "Ми питали дозволу на будівництво храму, нам його не дали".


Схоже, що так. Коли адміністрація району подала судовий позов, митрополит Адріан написав листа до адміністрації з проханням виділити ділянку під церкву. Щоб там були інженерні комунікації і зупинка автобуса – інакше як прихожанам на службу їздити? Адміністрація офіційно відповіла, що підходящих ділянок у Ногінську немає.


Додамо – немає для української Свято-Троїцької церкви.


Церковно-політичні розклади


Для віруючих прихожан головними аргументами є духовна сутність приходу і особа предстоятеля церкви. Люди приходять до церкви, де виконуються православні обряди, молитви, служби, їм подобається священник.


"Я одного не розумію: вони ж православні люди. Істина для них в Євангелії чи в Московській патріархії?" – ставить ніби риторичне питання владика Адріан.


Але насправді питання далеко не риторичне. У ворогів Богородської єпархії аргументи не про спокій громадян і містобудівні правила, а про "українську хунту", "православний розкол", проголошення на великому вході імен патріарха Варфоломія, предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія, хоча про це не кажуть.


Очевидно, доля Свято-Троїцької церкви залежить від церковно-політичних розкладів у російсько-українському протистоянні. І ще надія на Бога, який почує молитви прихожан.


Президент України позірно намагається тримати нейтральну позицію стосовно церков в Україні. Йдеться власне про дві церкви – українську православну церкву і російську православну церкву в Україні.


Життя вирішить долю кожної церкви, але неможливо відкинути незаперечний факт – українська церква природно поєднана з державними і національними інтересами України і українців, чого не скажеш про російську. Хоча почувається російська церква в Україні порівняно добре.


Для повноти картини можна вдатись до порівнянь з українською церквою в Росії, яка, між іншим, не приховує свою належність до Православної церкви України.



Loading...





Гуманітарна політика України за кордоном


Українські інститути в Росії, як і українська церква перебувають у занедбаному стані, фактично їх немає. Водночас немає і відповідної гуманітарної політики української держави за кордоном серед української діаспори. Особливо виразно це видно по ситуації, яка склалася навколо Культурного центру України (КЦУ) в Москві, і вкрай болюче вдарила по найбільш мужньому та незламному осередку українського духу в Росії – українській громаді.


Внаслідок непрозорої кадрової політики та обрання у роботі корпоративних пріоритетів ця установа перетворилася на закриту напівкомерційну структуру з надання в оренду приміщень для російських бізнес-структур та на заповідник українського хуторянства.


Окрім прибуткової складової у діяльності НКЦУ, вся інша його "діяльність", а скоріше бездіяльність, обмежується формулою "аби не дратувати російську владу". І все це відбувається у той час, коли російські культурно-інформаційні установи в Україні працюють цілеспрямовано і потужно.


Як відомо, культурні центри України і Росії діють відповідно до міжурядової Угоди між Україною і Росією від 27 лютого 1998 року "Про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів".


Згідно зі статтею 2 зазначеної угоди, "Культурний центр України у Москві свою діяльність здійснює під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в РФ і Міністерства культури і мистецтв України". Водночас на сьогодні Центр де-факто перебуває в повному підпорядкуванні Державного управління справами (ДУС) без залучення до його роботи згаданих вище міністерств.


Передусім, підпорядкованість КЦУ саме ДУС призводить до непрозорого фінансування Центру, відсутності належної звітності. Також треба вказати на ігнорування пропозицій українських організацій, невідповідність мети і завдань культурно-інформаційної роботи за кордоном і завдань, покладених на ДУС.


Яскравим прикладом заангажованої діяльності КЦУ є зрив урочистого молебню з нагоди 1030-ліття хрещення України-Руси 24 липня 2018 року. Тоді священники, віруючі прийшли до КЦУ на урочистий молебень з нагоди 1030-ліття хрещення України-Руси, а вхід був наглухо закритий залізною завісою. На воротах було приліпленио папірець з текстом: "Сегодня, 24 июля 2018 года, Центр будет закрыт для посетителей. Приносим свои извинения. Администрация".


Це було цілковитою несподіванкою, бо директор центру Валерій Юрченко ще 14 липня підтвердив митрополиту Адріану проведення молебню у приміщенні центру. Надалі жодних застережень від адміністрації КЦУ не було.


Духовні особи, віруючі не отримали пояснень стосовно закритого входу до Культурного центру і зриву урочистого молебню.


Подібні дії адміністрації КЦУ були сприйняті не тільки як прояв відвертої зневаги до віруючих, громадських і релігійних організацій Москви, а й до Української Церкви. У часи становлення єдиної Української Помісної Церкви, керівництво КЦУ обирає іншу дорогу. Якому богу моляться в Культурному центрі?


Це тільки один штрих стосовно діяльності КЦУ, яка по суті відтворює становище в Україні.


Культурний центр України за залізною завісою


Українська влада береться кардинально змінити Україну. Українській діаспорі дуже залежить, щоб зміни торкнулися українців поза межами України, українців Росії теж.


А поки що ретельно вибудовується стіна між Україною і українцями Росії, яких, незалежно від їхньої власної позиції, всіх звалюють в одну купу як громадян Росії.


Державна гуманітарна політика за кордоном як за змістом, так і за виконанням, теж потребує кардинальних змін.


Хоча ситуація навколо Свято-Троїцького храму нагадує фронтову, святкування Різдва в українській церкві для всіх стало доброю емоційною наснагою, як для українців, так і для росіян, яких було чи не половина.


Свято-Троїцька церква в Ногінську перебуває на рубежі боротьби за українську церкву, і, виходить, за Україну.


Ногінськ, Москва


13 січня 2020 року


Валерій Семененко, спеціально для УП


Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.


Джерело статті: “https://www.pravda.com.ua/columns/2020/01/13/7237165/”

Оставить комментарий

Новые сверху Старые сверху

ТОП 24

On Screen Facebook Popup by Infofru

Receive all updates via Facebook. Just Click the Like Button Below

Close

Вход